Вранці 2 січня 1944 року село Гумниська Теребовлянського району на Тернопільщині оточив загін СС. Почалася облава. Німецькі солдати виламували двері, обшукували хати, зазирали в погреби. Ловили всіх чоловіків призовного віку і в чому були тягнули до місцевої школи. Зібраним оголосили, що напередодні гумничанський загін УПА в перестрілці убив німецького офіцера. Якщо за десять хвилин винних не буде видано, почнуться розстріли. Селяни понуро мовчали. В зазначений час — і ні секундою пізніше — солдати почали хапати по чотири чоловіки й виводити надвір. Під стіною школи в селян стріляли з кулемета. Всього було вбито сорок два чоловіки. Це була типова історія в часи Другої світової війни. Вона згадалася в наш час — після подій у селі Семиполки Київської області.
У ніч із 3 на 4 вересня в Семиполках прозвучав постріл. Як з’ясували селяни уже вранці — від нього помер майор міліції Микола Симоненко — начальник Калитянського (сусіднє селище) відділу МВС. Близько третьої години ночі несподіваний гість заявився на сільську дискотеку. Як заявить одразу після інциденту міліція — по роботі. У свідків із селян — інше пояснення, про що згодом. Між майором і місцевим мешканцем Віталієм Запорожцем виник конфлікт. Після сутички Запорожець збігав додому, повернувся з мисливською рушницею і вистрелив у живіт міліціонеру. Понад годину той спливав кров’ю — від чого й помер. Ніхто не викликав ні «швидку», ні міліцію. Запорожець покинув зброю і зник. Зараз на місці трагедії — чорна пляма на асфальті, чарка, хліб і два букети — один з міліцейськими ліліями, а інший — із чорнобривців, видертих із сусідньої клумби.
Найцікавіше почалося наступного ранку. На трасі Київ — Чернігів, яка проходить через село, зупинився цілий десант — близько десяти автобусів міліцейського спецназу. З них вискочило понад дві сотні озброєних чоловіків, які почали прочісувати село. Вривалися на подвір’я, хапали молодих людей і забирали — часто в самих шкарпетках. «Я там був на дискотеці, але самого проісшествія не бачив, — розповідає мешканець Семиполків Анатолій Козелецький. — Вранці увірвалися, зв’язали, як злочинця. Штани успів натягнути, але був тільки в носках». Майже двадцять молодих людей під конвоєм доставили у Броварський міськвідділ міліції, де, «як свідків», «допитували». «Били трохи. Було чуть-чуть і фізично. Но в основному морально тиснули», — каже Козелецький. Вимагали свідчень проти Віталія Запорожця і відповіді на запитання — де він. Майже як у історії з Другої світової війни. Дарма Козелецький казав, що уявлення не має, де Запорожець. Людей тримали у відділку майже дві доби. В селі розповідають, що частину хлопців вивезли в ліс, ближче до кар’єру і, погрожуючи зброєю, вимагали зізнатися, де ховається підозрюваний. Утім, синців на тілі ні в кого нема — на що радо звертає увагу Київська обласна міліція.
Колишній дільничний міліціонер Семиполок, нині підполковник у відставці Григорій Цирь, каже, що раніше таку ситуацію годі собі було уявити. Хвалиться — міліцію поважали, хоча фізичного насильства навіть до підозрюваних він не застосовував. Цього разу Григорій Цирь і його син, який добре знав підозрюваного Запорожця, переконалися, що методи змінилися. Колишній дільничний розповідає: «Ми картоплю копали на городі. Син підходить до мене і каже — міліція дзвонить. Я беру трубку. Кажуть — під’їжджайте до дискотеки. Я питаю, чому й навіщо. А мені — «куда скажем, туда і під’їдеш». Нас повезли у Бровари, у міськвідділ. Приїхали ми туди, там уже рєшотки впереді, вони — вперед, молоді, а я, уже старий, задишка, відстав. Заходжу — дивлюся, чоловік шість-сім окружили сина і вже там щось... Я їм — що за беззаконіє, я підполковник міліції як не як. А потім син мені говорить, що вже встигли його вдарити і сказали — ми зараз тебе в поле вивезем, і тебе ніхто не найде. Говори, де він. Руки-ноги переламаємо інакше. Оце такий психологічний тиск на дитину».
У будинку Запорожців виламали двері, влаштували рейвах; як каже мати підозрюваного Наталія Запорожець, викрали гроші. «В хаті був безлад, двері збиті по верхній планці, нас — голову сільради, сусідку як поняту і мене як депутата сільради — запросили на виїмку документів. Знайшли патрони, патронташ, футляр від рушниці і документи на зброю, — каже депутат сільської ради Людмила Мовчан. — …В хаті на той момент нікого не було, — продовжує вона. — Мати підозрюваного, Наталія Запорожець, у цей час так само була на допитах. Враження від них у неї залишилися далеко не найприємніші: «Давай мене по всіх кабінетах водить, і всі матами: „Да ти алкоголічка, да в тебе морда синя, да ти подивись, як ти одіта, ти ж під заборами валялася. А, дак ти чого його не женила до 34 років? Бо ти з ним спиш!"
Після похорону загиблого міліціонера, як кажуть у селі, його колеги прийшли до хати Запорожців. Наталя Запорожець розповідає, що їй погрожували: «А тоді каже: ти як не приведеш нам його живого… А я їм впала навколінці: «Клянуся, що я його не бачила! Я його як бачила біля ресторану, більше його не бачила!» — «…Так як ти його приведеш живого, то буде 15 років, а як ні — то ми будемо його стрілять на куски, і тебе розстріляємо».
Обласна міліція цілком виправдовує своїх підлеглих із Броварського району. Мовляв, якби у вівторок, шостого вересня, Запорожця не знайшли — міліцейська облава виглядала б на квіточки. Проти села збиралися застосувати цілу армію! «Озброєний небезпечний злочинець знаходиться в населеному пункті. Він становить небезпеку? — до рішення суду робить висновки керівник прес-служби головного управління МВС у Київській області Микола Жукович. — Працівники міліції — вони зробили обшуки, зробили засідки скрізь. Питання — скільки чоловік треба, п’ять, десять? Ми хотіли піднімать війська, внутрішні війська, і залучать для того, щоб прочесати територію. Але оскільки у вівторок він був знайдений, то вже не було потреби».
Викликають сумніви твердження міліції, що Віталій Запорожець був озброєний. Рушницю, з якої стріляв у майора Симоненка, він кинув одразу біля місця події. Микола Жукович стверджує, що в затриманого буцімто був ще наган, якого Запорожець начебто десь викопав під час розкопок. Такі дані міліція отримала під час допитів свідків. У те, що наган взагалі існує, віриться з трудом, беручи до уваги спосіб збирання свідчень. Якщо Запорожець справді викопав із землі якусь стару зброю, то навряд чи вона була боєздатною.
Запорожця затримали у вівторок. Як каже Жукович, одразу повезли на судмедекспертизу. І не виявили в нього жодних ушкоджень, крім… вивиху руки. Адвокат підозрюваного говорить про поламані ребра і ключицю. Свідки розповідають, що тієї ночі в ресторані Запорожець сидів зі своєю компанією. Коли раптом з’явився майор Симоненко. Учасник дискотеки, сімнадцятилітній Олексій саме тоді зателефонував матері і сказав тільки три слова: «Тут диявол прийшов». Хлопець, згадуючи події тієї ночі, досі тремтить: «Я бачив, як міліціонер Симоненко, чи як його, мого однокласника Риндича побив, потім бачив, як він на другому поверсі отак за горло вхопив — не знаю, як його звати, Кабан — кличка. Він був зовсім у неадекваті. До дівчат ліз».
Люди розповідають, що Віталій Запорожець, який мав давні конфліктні стосунки з майором Симоненком, зробив тому зауваження. За словами людей, міліціонер накинувся на Віталія і сильно того побив. Тоді молодий чоловік побіг додому й повернувся з рушницею. Після короткої словесної перепалки вистрелив. Сорок хвилин Симоненко пролежав на землі з тяжким пораненням. Ніхто не надав йому допомоги і не викликав ані міліцію, ані швидку. Можливо, тому, що в Семиполках покійного майора не дуже любили. Офіціантки придорожніх кафе розказують різні історії про те, як той міг накинутися на когось і, користуючись перевагою у фізичній силі, побити. Натомість запального Віталія Запорожця багато селян готові захищати, зокрема сільська вчителька Тетяна Телендій: «Ми його не оправдуєм, він винен, але прохання до всіх — міліції і прокуратури, влади, все-таки об’єктивно розібратися. Не може людина просто так піти додому, взяти зброю і стріляти. Те, що ця людина… Про покійних або добре, або нічого — але те, що ця людина була не зовсім порядна, всі знають. Не можна робити, що один — нєгодяй, а інший — білий. Це ж треба було людину так допекти, щоб вона за рушницю взялася! Хай суд скаже. Чому до суду людей залякують, б’ють? От Черненка, чоловічину, який виступав, — його ж побили потім. Включаєм потім телевізор, а там — «при виконанні обов’язку». Якого обов’язку? Бачити міліцію і панічно тікати? При якому виконанні обов’язку людина загинула?..». Зараз селяни збирають гроші на адвоката для Запорожця. Наразі Віталій перебуває у слідчому ізоляторі. Триває слідство.
У справу втрутилися преса і народні депутати України. Після цього про події в Семиполках стало відомо в Міністерстві внутрішніх справ. Із МВС у Семиполки виїхали слідчі внутрішньої безпеки. Спілкувалися з матір’ю затриманого, обіцяли розібратися у справі й справедливо оцінити дії міліції після загибелі їхнього колеги.
На суботу сімнадцятого вересня у клубі Семиполок заплановано зустріч селян із представниками Київської обласної міліції.
Ще один нюанс. Люди, котрі кажуть, що їх били під час допитів і затримали на 40 годин, навіть не планують подавати якихось заяв. Одні бояться можливої помсти. Окремі навіть не усвідомлюють, що їхні права було грубо порушено. А частина просто не вірить у те, що заявами можна чогось добитися. «Чому ж ніхто ніколи не звертався в прокуратуру, якщо покійний був таким поганим?» — риторично запитує речник Київської обласної міліції.
Вранці 2 січня 1944 року село Гумниська Теребовлянського району