Британський таблоїд Daily Mail склав перелік повсякденних звичок, які можуть бути шкідливими для людини.
За словами лікаря-консультанта, дерматолога лондонської клініки Cranley Ніка Лоу, більшість людей занадто багато миються, пише ТСН.ua. "Надто гаряча вода в поєднанні з жорстким милом може позбавити шкіру жирів, що призводить до сухості, утворення тріщин і навіть інфекції. Багатьом з нас не обов'язково ретельно митися щодня", - повідомив вчений.

Військові експерти стверджують, що закріплена у новій військовій доктрині відмова від просування до НАТО створює нові проблеми у забезпеченні обороноздатності країни.

Військову доктрину напередодні ухвалив уряд Миколи Азарова. Вона, зокрема, включає нові загрози з боку політичних сил, які, на думку авторів, дискредитують владу. Збільшення внутрішніх загроз, за словами аналітиків, має посилити тиск влади на опозицію і зменшити вплив міжнародних організацій на розвиток демократії в Україні.

Все-таки у відношенні росіян до українців, до України таїться щось ключове, доленосне - для нас, росіян. Для українців Росія теж значуща, але тільки як точка відштовхування, що допомагає усвідомлення своєї, української, інакшості. Для росіян же Україні, навпаки, точка постійного тяжіння, ревнивої уваги, об’єкт поглинання як чогось «споконвічно свого» і переробки за власним образом і подобою.

На початку грудня 1930 року в Харківському оперному театрі відбувся З’їзд народних співців Радянської України, куди з різних областей було звезено 337 делегатів. Основним завданням З’їзду було питання активного залучення народних співців до соціалістичного будівництва, відходу від виконавських традицій і визначення нових ідеологічних приорітетів.

У 2011 році боротьба Москви за Україну вступає у свою критичну фазу. Російська наноімперія, котра лякає демократичний Захід своїми надувними ракетами, з усіх сил тужиться розширити свої території у західному напрямку.

Для цього путіністи кинули всі наявні у них ресурси, а важелями вилому української державності в них служать великодержавний російський шовінізм і російська церква.

24 лютого 1918 р. німці зайняли Псков майже без опору. А Нарву — після кількох годин перестрілки з матросами. Ті ганебно втекли, лишивши Петроград без захисту.

У наказі Реввійськради від 5 лютого 1923-го, підписаному Левом Троцьким, зазначалося, що пам’ятною датою стало 23 лютого 1918 року. Того дня під натиском ворогів ”рабочее и крестьянское правительство провозгласило необходимость создания вооруженной силы”. Про нібито здобуті цього дня перемоги під містами Псковом і Нарвою над військами кайзерівської Німеччини, які рухалися на Петроград, заговорили згодом. Насправді жодних перемог тоді не було.

Останнім часом чимало ЗМІ обурено наводять факти , що свідчать про утиск свободи слова з боку чинної влади. Проте наша колега, журналіст Олена Бойко, котра вже понад 10 років працює у форматі журналістських розслідувань, перед самим Новим роком на власному досвіді переконалась – хто і чому намагається вплинути на журналістів у «Галицькому П’ємонті»?

Поміркуймо над тим, як стати героєм сьогоднішньої України? Як потрапити у список тих, звідки 2 квітня 2010 року Донецький окружний адміністративний суд викреслив Степана Бандеру? Яка гордість за державу повинна тебе переповнювати 1 січня 2011 року, в 102-й День народження С. Бандери, на двадцятому році незалежності України? Чому процес присудження звання героїв в нашій державі провокує у суспільстві більше запитань, аніж відповідей? Чому у нас і досі немає публічного обговорення претендентів у пантеон наших героїв? У 2010 р. звання Герой України присвоїли одинадцятьом особам. Окрім С. Бандери, якого сьогоднішня російська адміністрація викреслила з цього списку, вам відомі прізвища інших? Хто є героями сьогоднішньої держави?

Степан Бандера і далі залишається в Україні «суперечливою», неоднозначно трактованою фігурою. Хоча, якщо розібратися, то це цілком цілісний, однозначний (для українців — однозначно позитивний) історичний персонаж. І те, що він залишається для більшості з нас «суперечливим», «неприйнятним» — передусім проблема самих українців, зокрема нерозуміння ними справді вартісних моментів своєї історії.

Хоча радянська пропагандистська машина цілеспрямовано очорнювала С.Бандеру, не зупиняючись навіть перед цинічним обманом, «бандерівство» так і не вдалося витравити. Це, зокрема, показало телешоу «Великі українці», що свого часу проводилося на каналі «Інтер». Реально саме С.Бандера став «українцем №1». Хоча певні сили (звісно, які) зробили все, аби представити інший результат. Та навіть при сфальсифікованому результаті виявилося, що провідник ОУН має шалену популярність.

Як пояснити це? Адже про С.Бандеру маємо вкрай мало вартісних, партійно не заангажованих публікацій (особливо таких, які були б розраховані на широку публіку). Серед них можу відзначити хіба що книгу Галини Гордасевич «Степан Бандера: людина і міф». (До речі, ця авторка більшу частину свого життя прожила на Донбасі). Не маємо також наукової біографії С.Бандери. Хоча питання про це піднімалося. Словом, про С.Бандеру абсолютна більшість українців (навіть його прихильники) мають приблизне уявлення.

Та все ж свідомі українці інстинктивно відчувають: С.Бандера — їхній герой. І вони ладні з гордістю носити ім’я бандерівців.

Вірменське радіо запитали: "Навіщо Вірменії
Міністерство морського флоту?
Адже країна не має виходу до моря."
– "Але ж Україна має Міністерство економіки!" – відповіло Вірменське радіо.
Старий анекдот на новий лад.

Нас мучають комплекси – варто сказати комусь, що ти видавець, одразу починається: "Так це вас душать податками?" або ж "Українську книжку не купують" чи то "Замість скаржитися краще б навчилися видавати гарні книжки".