Українська історія - це дзеркало трагічної долі великого народу, який володів знаннями(навіть у побіжному порівнянні, виходячи із тих фрагментарних досліджень старовини, які дішли до нас), що були значно вищими за знання іхніх сучасників із інших етносів. І досі навколо українців, зокрема козаків, існує такий собі ореол містичності.
Містичності від того, що для нас, у ХХІ столітті, їхні знання, які заповідали пращури, залишаються загадкою. Містичності від того, що навіть на підсвідомому рівні кожен українець, читаючи свою історію, починає розуміти, що його пращури були саме тими атлантами, які штовшнули людську цивілізацію уперед.
Події у Верховній Раді сколихнули добру половину нашого села. Більша частина моїх земляків нічого не розуміє й, навіть, не хоче розуміти.
Кажуть, то добре, що Чорноморський флот охоронятиме й надалі Крим і Україну від турків. Ще кажуть: Вам що, Чорного моря жаль? Хто як схоче, то й поїде собі відпочивати до моря. Аби на те гроші були.
Я пояснюю своїм сельчанам, що Чорноморський флот і не думає захищати вас. В першу чергу, цей флот на Чорному морі потрібен російському генералітету з адміралами, разом узятим. Їм усе мало!
Потрібно нам будувати свій флот, своє вояцтво! Ніякі братєлі нас не виручать в чорну годину. Читайте Тараса Шевченка про москаликів, про їхню «добру справу» в Україні, що продовжувалась триста років.
А коли кажуть, що це ніякий не військовий флот, а так собі, купа металобрухту, тим балачкам не вірте. Росія налаштувалася у Франції придбати якийсь корабель незвичайний. Вартістю неймовірною грошей. От він і буде Чорним морем плавати, не доведи господи, лякати туристів, ще й по грузинах стріляти. А швартуватися буде у Криму, у Севастополі.
Нагадаємо, що Хартію відмовились підписати такі країни як Ірландія та Бельгія (приклади яких не раз згадують прихильники двомовності в Україні), а також Портуґалія, країни Балтії, Албанія, Греція, Туреччина, Болгарія та Грузія. Підписали її з вагомими застереженнями, що часто перекреслюють її значення, такі країни як Франція, Італія, Ісландія, Боснія і Герцеґовина, Македонія, Молдова та (увага!) Росія. Інші країни Європи є учасниками Хартії. В тому числі й Україна. Проте серед її учасників Україна лишається однією з небагатьох держав, що, ухвалюючи документ, не внесла до його тексту поправки, співвідносні з національною специфікою.
Останніми днями пролунало багато емоційних виступів і заяв. Врешті-решт під Верховною Радою без тривалої підготовки відбувся чималий мітинг опозиції. Нехай він і був організований нашвидкуруч, втім залишив загалом позитивні враження про готовність співвітчизників відстоювати свою позицію. Суспільство готове реагувати на подразники. У пересічного українця, який не сприймає політичну реальність, виникає бажання якомога швидше кудись іти, і щось робити. А куди? І що робити?
«В українські підручники історії повертається Велика Вітчизняна війна, яка замінить Другу світову війну. Її повертає міністр освіти і науки Дмитро Табачник», – ця звістка кілька днів перебувала серед топ-новин. І хоча зовсім не зрозуміло, куди має подітися Друга світова і як можна в курсі історії України обійтися без неї, якщо галичани з волинянами в складі Війська Польського вже вранці 1 вересня 1939 року зустріли вогнем нацистські танки, а 2 вересня 1945 року генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко від імені Сталіна підписав акт про капітуляцію Японії, та річ не лише в цьому. Річ ще й у тім, який зміст від початку був вкладений у поняття «Вітчизняна війна». Гегель колись зазначав: початок містить у собі весь подальший шлях розвитку явища, а моряки кажуть: «Як назвеш корабель, так він і попливе».
Заявочка прозвучала безапеляційно, а пропозиції лідерові опозиції зустрітися через п`ятницю або через дві п`ятниці не прозвучало взагалі. І я адресую запитання телеведучому: ви сюди для чого приїхали? Зауважте, я жодного разу раніше не ставила так питання. Більше того, в перший же ваш приїзд ми записали з вами інтерв`ю. Ми не критикували вас, хоча спочатку в ефірах відчувалося, що ви слабо знаєте сучасне політичне життя в Україні. Але ми розуміли, що навіть зіркам НТВ треба в нього вникнути. Ми навіть підтримували ваші літературні досліди, зовсім не тому, що ваші книги можуть зацікавити широке коло читачів тут, в Україні. А тільки тому, що ми тут, в Україні, даємо слово опозиції – і російській, і тим більше українській, навіть, якщо за неї не голосували. Чи ви вже забули як це?
У героїчну добу хрестоносців, пошуків Грааля та рицарських турнірів зображення гербів можна було побачити повсюдно – на рицарському спорядженні та прапорах загонів, які вирушали в походи, на стінах замків та склепіннях соборів, на саркофагах померлих королів, князів і рицарів, у рукописних хроніках та володарських привілеях, на печатках міст і корпорацій, у приватних оселях і на різноманітних побутових предметах. Геральдика, що виникла в середині ХІІ ст. на невеликому просторі північної Франції та Фландрії, напрочуд швидко зробилася справді загальноєвропейським явищем, яке за короткий час здобуло визнання в найвіддаленіших куточках християнської Європи – від Британських островів до Балкан і держав Близького Сходу, від Скандинавії до Піренеїв.
Якби кінотеатри фінансово «потерпали» від дубляжу українською, чи встановлювали б вони таке дороге обладнання? Зрештою, напрошується висновок, що противники дубляжу державною мовою керуються лише одним – характерним для них українофобством. Хоча дехто бачить у їхніх діях лобіювання чужих інтересів. Як, наприклад, голова Держслужби кінематографії Ганна Чміль, котра заявила, що скасування обов’язкового дублювання українською ініціюють російські кінопрокатники.
Імператора Священної Римської імперії Карла V вважають автором афоризму, суть якого полягає в тому, що з Богом треба говорити іспанською, з друзями – італійською, з жінками – фрацузькою, а з ворогами – німецькою. У пізніших версіях цього славнозвісного вислову чотирьом мовам відводили інші функції (наприклад, Міхаіл Ломоносов вважав, що французькою треба говорити з друзями, а італійською – з жінками). Так чи інакше, цей афоризм довго залишався свідченням рівноправності європейських мов. За останні століття багато що змінилося. Лінгва франка всього світу стала англійська – мова, про яку Карл V у ХVІ сторіччі навіть не згадував. Домінує вона й у Європейському Союзі, який багато хто вважає прямим нащадком Священної Римської імперії. Посилення ролі англійської ще в 1970-х неабияк занепокоїло Францію, яка традиційно дуже уважно ставиться до ролі своєї мови та культурної спадщини в світі. Останнім часом дедалі більше занепокоєння почала виявляти й Німеччина, яка дотепер не дуже переймалася впливовістю англійської.
Мова, й термінологія зокрема, є одним із найважливіших засобів ідеологічних протистоянь. Прикладом цього може бути спроба російського комунізму замовчати один із багатьох своїх злочинів перед людством: знищення цвіту польської культурної, військової інтелігенції в Катині й у кількох інших місцях, де 70 років тому розстріляли більше 20 тис. польських військовополонених (з-поміж яких були й українці та євреї – громадяни Польщі). Щоб приховати цей злочин, вигадали феномен Хатині: історію одного з 500 білоруських сіл, спалених нацистами за дії російських партизанів. Зрозумілим є вибір саме цієї назви: Katyn’ і Khatyn’ для західноєвропейського вуха звучить майже однаково. Злочини комунізму «стали злочинами» німецького нацизму.
