Цензура в ЗМІ як була, так і є, оскільки стан українського інформаційного простору лишається незмінним. Експерти стверджують: сьогоднішня цензура не настільки системна, пряма й груба, як за президента Леоніда Кучми, однак умови, завдяки яким вона набуває більш тонкого вигляду, роблять її ще страшнішою і менш терпимою.

Нещодавно журналісти «Телевізійної служби новин» (ТСН) каналу «1+1» заявили про впровадження цензури. «Нам заборонили висвітлювати певні теми і події, – йдеться в їхньому зверненні. – Наші сюжети, в яких є критика чинної влади, з політичних міркувань знімають із ефіру». Слідом за ними про систематичну цензуру заявили й журналісти програми «Вікна» на СТБ.

Акценти зміщуються

Журналісти підготували численні списки доказів цензури та джинси (замовних матеріалів без позначки «реклама»). Зокрема, на «1+1» у березні 2010 року після матеріалу Олександра Моторного про призначення членів уряду, де, крім іншого, було показано, на яких авто пересуваються нові урядники, у відпустку відправили головного редактора ТСН Максима Шиленка з формулюванням: «Спостерігати на інших каналах, як потрібно працювати». У квітні 2010 року на цьому ж каналі журналісти отримали завдання, висвітлюючи «харківський пакт», «не аналізувати домовленостей, а знайти позитив у них». У травні Мирославові Отковичу на «1+1» відмовили в підготовці сюжету про правову оцінку заяви президента Віктора Януковича в ПАРЄ щодо Голодомору.

На СТБ упродовж 2009 року керівництво каналу забороняло висвітлювати теми про маєтки високопосадовців у Пущі-Води­­ці та Кончі-Заспі. З репортажів про мітинги Партії регіонів вирізали кадри, що доводили оплату за участь у таких заходах. Після виборів почали зміщати акценти в сюжетах, пов’я­­заних з темами УПА та Голодомору.

«У нас є декілька явних випадків запровадження цензури й тиску на журналістів провідних українських телеканалів, котрі показують, що влада України намагається зменшити свободу слова за потурання власників (ЗМІ), – заявив Арне Кьоніг, президент Європейської федерації журналістів, яка об’єднує понад 250 тис. працівників ЗМІ. – Ми стурбовані цими подіями, які можуть звести нанівець спрямовані в бік демократії кроки, які ми бачили в попередні роки. Вони були здійснені частково і завдяки свободі преси. Але останні тенденції показують згортання прав журналістів і прав людини в цілому». Партнер Міжнародної федерації журналістів в Україні – Незалежна медіа-профспілка – вказала на те, що кількість активних незалежних журналістів у мас-медіа різко знижується.

За словами юриста Інституту масової інформації Романа Головенка, така ситуація з цензурою тягнеться з часів президентства Віктора Ющенка. «До економічної кризи в нас було засилля джинси, – зазначає він. – Під час передвиборчої боротьби власники ЗМІ та топ-менеджери перейшли від джинси до того, щоб уникати висвітлення речей, які могли б дратувати владу».

Тим часом Віктор Янукович клянеться, що журналістів в Україні не чіпають, а наявні скандали списує на інтриги опозиції та внутрішні суперечності на рівні адміністрацій тих чи інших ЗМІ.

Еволюція цензури

«Як у 2004-му, так і на початку 2000-х років ніхто не телефонував напряму особисто до журналістів із приводу «темників», а все відбувалося за згодою з влас­­никами та топ-менеджментом ЗМІ, – розповідає медіаексперт Наталія Лігачова, шеф-редактор інтернет-видання «Телекрити­­ка». – По суті, нічого не змінилося, як тоді на них (журналістів. – Ред.) тиснули їхні безпосередні керівники, так і зараз на них намагаються або тиснути, або акценти якісь нав’язу­­вати саме власники та менеджери. Інша річ, що тепер вони діють тонше».

«Після приходу до влади Януковича середні показники по телеканалах свідчать, що вони стали менш критичними та більш компліментарними до влади, – зазначає Роман Головенко. – Наразі немає такої системної цензури, яка була за Кучми, коли з Адміністрації президента надсилали «темники» на всі канали і майже не приховували цього. Маємо іншу ситуацію, коли замість кількох центрів впливу (як було у 2005–2009 роках. – Ред.) у державі лишився один – президент із урядом, які представляють одну політичну силу – Партію регіонів. Власники й топ-мене­­джмент ЗМІ намагаються підлаштуватися під них і таким чином вихолощують новини».

Зі свого боку власники ЗМІ категорично заперечують наявність цензури в їхніх медіа, а топ-менеджери кажуть про непрофесійність незгодних та прикриваються редакційною політикою.
«Після прийняття нового Закону про телебачення та радіомовлення були впроваджені так звані редакційні статути, в які мають вписувати правила редакційної політики, і власник не може втручатися в творчий процес інакше, як змінюючи цей редакційний статут, – пояснює Роман Головенко. – Натомість бачимо, що цих статутів ніхто не дотримується, вони були зроблені «для галочки», й на цьому етапі власники змінюють редакційну політику на свій розсуд».

Механізм сьогоднішньої цензуриг, за словами Наталії Лігачової, ще треба досліджувати. «Ми знаємо, як це відбувається на телеканалах – журналісти розповідають, як їм щось викреслюють, щось змінюють, аби не допускати якихось тем, – розповідає Лігачова. – Але ми не розуміємо, як це координується з Банкової. Я не вірю, що це тільки самоцензура, бажання власників і менеджерів догодити владі. Вважаю, все-таки є якесь централізоване управління, проте розуміння цих механізмів у нас наразі немає».
«Сьогоднішня цензура, очевидно, не така жорстка, як у часи «темників», – констатує голова Інституту Медіа Права Тарас Шевченко. – Однак саме така цензура набагато загрозливіша та шкідливіша, позаяк читачеві чи глядачеві помітити незначне зміщення акцентів набагато складніше, ніж коли втручання в ЗМІ однозначне, а замовчування певних тем очевидне».

Розв’язали руки

Політична заангажованість власників, топ-менеджменту та деяких журналістів перетворили інформаційний простір на живильне підґрунтя для цензури. Тотальне засилля джинси позбавило суспільство адекватної інформації про події. За такої ситуації окремі заяви про цензуру в конкретних медіа губляться через відсутність зразків зваженого висвітлення подій.

«Брак професійних стандартів певною мірою заважає чітко показати, що ті новини, які зараз виходять в ефір з явним перекосом у бік Партії регіонів, зроблені з порушенням стандартів, – розповідає Роман Головен­­ко. – Адже матеріали, які виходили до приходу Януковича до влади, також були зроблені з порушенням стандартів. Зараз можна заявити, що це (замовний відеосюжет. – Ред.) редакційний матеріал і він не зобов’я­­заний відповідати журналістським стандартам. Наразі в нас немає якогось еталона, що би міг показати, якими мають бути новини на українському телебаченні, через це кожний трактує ці стандарти по-своєму».

Нинішня ситуація на українському медіа-ринку влаштована таким чином, що більшість журналістів, які працюють на важливих посадах, лояльні до власників і топ-менеджерів. «Первинно це досягалося, наприклад, за рахунок певної фільтрації незгодних ще в попередні роки, досить багато знакових людей, таких як Іванна Коберник, Єгор Соболєв, Роман Скрипін, котрі виступали проти замовних матеріалів, позбулися своїх посад, – пояснює Тарас Шевченко. – Фільтрація нелояльних відбулася раніше (ще за Ющенка. – Ред.), тому великої необхідності тиснути на журналістський колектив немає, оскільки люди, які лишилися, здебільшого лояльні».

Як пише в своєму блозі Марина Бердичевська, половина українських журналістів сприймає проблему цензури за формулою: «Моя хата скраю», помноженою на «У сусіда корова здохла. Дрібниця, але приємно». Однак зазначає, що проблема значно глибша. «Відмовившись від цього бруду та написавши заяву про звільнення, вже за годину ми зрозуміємо – за два тижні нам не буде за що купити дитині банани, а за місяць забракне грошей сплатити орендну плату та відсотки за кредитом, – пише журналіст­­ка. – А кредити, оренди та діти майже в кожного з нас є». Зміна влади не призвела до зміни підґрунтя проблеми.

Схоже, звільнення на знак протесту проти цензури й джинси ні до чого не призведе, окрім як залишить журналіста голодним, оскільки від його демаршу редакційна політика не зміниться. Наочним прикладом цього стало звільнення в 2008 році з посади ведучої праймового випуску «Фактів» на ICTV Іванни Коберник, яка не змирилася з замовними матеріалами в новинах. На редакційну політику її демарш не вплинув.

Окрім звільнення, ефективних каральних інструментів проти журналістів, які відмовляються дотримуватися «лінії партії», себто власника ЗМІ й топ-менеджменту, більш ніж удосталь. Наприклад, позбавити «чорної» частини зарплати. «Як­­що журналістові офіційно платять 1 тис. грн, а решту в «конверті», то чорну зарплату забирають і далі платять лише те, що засвітили податковій, – пояснює Роман Головенко. – Юридично нічого не сталося, а фактично людину позбавили грошей». Або ж керівництво може надмірно завантажити людину роботою, при цьому не пускати підготовлені нею сюжети в ефір, тим самим позбавивши її права на премії й інші бонуси. Словом, варіантів безліч.

Що далі

«Як сьогодні поведе себе журналістське середовище, чи буде виявлена солідарність і до яких методів вдадуться медіавласники та менеджери проти незгодних – від цього, власне, залежить посилення чи послаблення цензури, – каже Тарас Шевченко. – Тенденція свідчить про те, що ситуація однозначно погіршиться».

У владних колах, звісно, будь-яку причетність до впровадження цензури на ТБ, як і сам факт її існування, категорично відкидають. «Я вважаю, тема цензури в ЗМІ зараз вигідна опозиції, її представникам потрібно говорити, що влада тисне на пресу, – заявляє заступник голови Адміністрації президента Ганна Герман. – Це чудовий привід для звернення до міжнародних організацій, мітингів, пікетів тощо, але влада ніколи не давала їм такого приводу».

Тим не менше, голова Незалежної медіа-профспілки України (НМПУ) Роман Скрипін зазначив: якщо ситуація з цензурою в Україні не зміниться, то журналісти готові ініціювати парламентські слухання з цього питання та вийти на страйк. «Не можна сказати, що журналістів використовує опозиція, – наголосив Скрипін. – Журналістів уже неможливо використати з такою метою. Більшість із них критично налаштовані як до влади, так і до опозиції».

«Спротив журналістів, а з іншого боку, те, що цьому багато уваги почали приділяти міжнародні організації, зупинить владу від грубих форм тиску, – сподівається Наталія Лігачова. – Але тонкі маніпуляції безумовно триватимуть, політики намагатимуться зробити ЗМІ лояльними або ж використати їх у чорному PR проти опонентів. Тут велика роль належить власне журналістам, їхній здатності об’єднатися, працювати за стандартами, чинити опір тискові на них, а з іншого боку – намагатися самореалізовувати професію, не порушуючи її етичних засад».

Утім, поділити оптимізм експерта заважають наслідки фінансової кризи, що боляче вдарила й по медіаринку. Чимало ЗМІ протягом 2008–2009 років закрилися, інші провели жорстку оптимізацію, скоротивши штати, чекати на появу нових медіа-проектів у осяжному майбутньому не варто. Як наслідок, сотні досвідчених журналістів не те що не можуть працювати згідно з якимись нормами й стандартами – вони навіть не мають роботи за фахом. І багато хто між свободою слова й шматком хліба обирає останнє.

Джерело: http://ut.net.ua/art/166/0/3937/