ТЕНЕТА Пн, 23.10.2017, 19:16
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту

Реклама

Наше опитування
Червоний прапор - це:
Всього відповідей: 55

Форма входу

Реклама

Партнери сайту

Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Історія

Василь ШКЛЯР: «РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА ТРИВАЄ»
Василь Миколайович Шкляр народився 10 червня 1951 року в селі Ганжалівка Лисянського району на Черкащині. 1968 року закінчив школу зі срібною медаллю місті Звенигородка. Навчався на філологічному факультеті Київського державного університету імені Т. Шевченка та в Єреванському університеті, де й отримав диплом про вищу освіту.

Працював у пресі, з 1986 року на творчій роботі. Упродовж 1988–1998 рр. займався політичною журналістикою. З 1991 р. член Проводу Української республіканської партії, до 1998 р. прес-секретар УРП. Бував у «гарячих точках». Набутий досвід відтворив у романі «Елементал», змалювавши подробиці операції з врятування сім’ї генерала Дудаєва після його загибелі.

Автор більше десятка книжок, зокрема романів «Тінь сови», «Ностальгія». Роман «Ключ» (1999 р.) неодноразово перевидавався в Україні, перекладений шведською, російською, вірменською мовами.

Член Спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Головний редактор видавництва «Дніпро» (2000–2004 рр.). Володіє вірменською мовою. Автор перекладів з вірменської та новогрецької. Значного розголосу набув його переклад українською «Тараса Бульби» Миколи Гоголя, зроблений з першого видання повісті.

Особливий резонанс у суспільстві викликав роман Василя Шкляра «Чорний ворон» («Залишенець»). 4 березня 2011 року письменник звернувся до Президента України Віктора Януковича із заявою, у якій просив «врахувати в Указі з нагоди нагородження лауреатів Шевченківської премії моє прохання про перенесення нагородження мене Шевченківською премією на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника». Подальша доля премії залишається невідомою.

28 березня 2011 року до Львова прибув автор «Чорного ворона» («Залишенця») Василь Шкляр. Зустріч з письменником проходила в актовому залі Національного університету ім. Івана Франка. Оскільки приміщення не могло вмістити всіх шанувальників творчості Василя Шкляра, то біля пам’ятника Каменяреві був спеціально встановлений телемонітор.

Василь ШКЛЯР:

– Я сьогодні хочу вітати всю Галичину. Це вітання я привіз з Холодного Яру. Хлопці-галичани, котрі воювали разом з холодноярцями в їхньому полку, перед смертю промовляли: «Хто доживе, привітайте Галичину». Це і Оробко, і Гуцуляк, і золотоволосий рудий хлопчина, чиє їм’я не збереглося, якого називали іменем нашого письменника Руданський. І коли Йосип Оробко в тяжкому бою зазнав поранення в ногу, – йому перебило кістку, – хлопці-холодноярці взяли його на плечі і втікали до лісу, він казав: «Залиште, ми разом не врятуємось». – «Ні», – казали хлопці, – «ми тебе донесемо». Тоді Йосип Оробко дістав револьвера і вистрілив собі в голову, поставивши крапку на дискусії. У ХХ сторіччі ми завжди воювали разом, і ті імена, які знайомі ще з 1918-го, під Крутами, той же Валер’ян Гончаренко, потім зустрічаємо в дивізії «Галичина». Там зустрічаємо і холодноярців зі села Михайлівки з Жаботина – ми бачимо: хто вижив, той знову опинився в УПА. Вже тут, у Галичині. І в нас у центрі, на сході України була УПА. Коли опинилися наші вояки в «трикутнику смерті», Петлюра зняв із них присягу і сказав: «Розходьтеся, хто куди хоче: хто – закордон, хто – додому». І стояли вони під дощем, на вітрі голі, холодні, босі, і сказали: «Ні, ми не підемо додому, ми не підемо закордон. Ми підемо, як повстанська армія по тилах ворога!». Так почався перший Зимовий похід.

І сьогодні, навіть під час цієї локальної події, коли я зробив свій непростий, можливо, крок, перші, хто мене підтримав – це Ігор Калинець зі Львова, Степан Пушик з Івано-Франківська. Вони сказали: «Ми з тобою. Ми готові не тільки до протестів у газетах, а й на рішучіші кроки, бо ми знову разом». І я хочу сказати галичанам: не беріть близько до серця, коли на вас нападають, гавкають собаки-українофоби, бо в них найбільшу злість викликає те, що є здорового в українському організмі. Саме тому Галичина стала ціллю цих україноненависників. І я сприймаю для себе як найбільший комплімент, коли мені казали хлопці: «Справжність твого роману доведе тільки те, коли підніме шум оця вся банда, ці російські центри, коли почнуть тебе звинувачувати у всіляких фобіях». І це почалося. І я зрозумів, що писав цю книжку недаремно, бо влучив у ціль. І коли мені кажуть: «Ти – ксенофоб! Ти – антисеміт! Ти – фашист! Ти – расист!», я кажу: «Дякую! З ваших уст для мене – це найбільша похвала!»

Я сьогодні казав вам про дорогі нашому серцю образи галичан-холодноярців, які зберіг у своїй книжці Горліс-Горський. І тому давайте зробимо все, щоб ця книжка «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського була в кожній хаті, в кожній оселі, бо вона несе в собі енергетику, і цим скажемо ще одне слово за Україну, крім зброї існує ще багато інших методів боротися за нас із вами. Слава Україні!

(С) http://www.universum.lviv.ua

Джерело: http://www.slovoidilo.com/polityka/

Категорія: Історія | Додав: premium78 (29.04.2011)
Переглядів: 459 | Коментарі: 2 | Теги: Україна, Холодний Яр, українсько-російська, львів, Київ, Галичина, війна, Шкляр | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 2
2  
Вы огорчаться не должны - Для вас покой полезней, - Ведь вся история страны - История болезни. У человечества всего - То колики, то рези, - И вся история его - История болезни. Живёт больное всё бодрей, Всё злей и бесполезней - И наслаждается своей Историей болезни..."

1  
Потужна книга. Читав і мороз йшов по шкірі. Скільки страждань і поневірянь, боротьби і звитяги випало на долю нашого народу. Вітаю автора за прекрасний твір.

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Категорії розділу
Резонанс [40]
Історія [12]
Актуально [27]

Реклама

Пошук

Сподобався сайт?

Copyright MyCorp © 2017Конструктор сайтів - uCoz