Та змінилася влада, й із легкої подачі кількох високопосадовців фільми українською знову опинилися в політичній немилості. Спочатку віце-прем’єр-міністр із гуманітарних питань Володимир Семиноженко заявив, що його «охоплює жах від якості цього дублювання, якості української мови». Як згодом з’ясувалося, пан Семиноженко сплутав дубляж із озвученням і говорив про переклад на телебаченні.
Далі – більше, міністр освіти та науки Дмитро Табачник сказав, що виступає проти обов’язкового дублювання фільмів українською мовою та поставив під сумнів якість перекладів. Тут стає очевидним, що Табачник просто не дивився фільмів, які вийшли в прокат в українському перекладі. Адже перегляд, наприклад, таких стрічок, як «Трансформери», «Шрек 3», «Крутий фараон», «Темний лицар», переконує – український дубляж професійний, зовсім не по­­ступається російському й дедалі частіше перевершує його за якістю.

Та, напевно, найзатятішим борцем із дубляжем українською мовою є депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко, який не гребує жодними методами, поміж яких перекручування фактів та відверте маніпулювання даними. Все це регулярно друкують ЗМІ, як і подібні заяви його однопартійців. Приміром, Ірина Бережна нещодавно заявила: «Якщо англомовний фільм дубльований російською мовою і він має українські субтитри – це повністю відповідає чинному законодавству». Це не так.

Дубляж фільму – це повна заміна звукового ряду стрічки на інший. Тобто актори під керівництвом режисерів, перекладачів та інших фахівців начитують текст героїв стрічки. Під час озвучення фільму, або як часто це називають – багатоголосного перекладу, оригінальна звукова доріжка не зазнає змін, поверх неї лише додають начитку акторів іншою мовою. Таким чином, переглядаючи озвучений фільм, ми чуємо дві мови – оригінальну й ту, якою фільм озвучено. Під час субтитрування все простіше, звук залишається без змін, натомість переклад з’являється у вигляді субтитрів на екрані.

Й саме цими поняттями постійно маніпулюють борці з дубляжем українською. Адже фільм із оригінальною звуковою доріжкою (скажімо, англійською мовою), субтитрований українською, – це далеко не те саме, що стрічка з дубляжем російською мовою, субтитрована українською. І не треба бути великим фахівцем, щоб це зрозуміти. До слова, це підтверджує й відповідь Мінкульту на чергове звернення пана Колесніченка, де пояснюється, що український дубляж відповідає чинному законодавству й не завдає шкоди ринку.

Якби кінотеатри справді мали збитки від демонстрації фільмів із українським дубляжем, як регулярно стверджують Колесніченко, Табачник та інші провокатори, то це одразу підтвердилося б статистикою. А цифри якраз свідчать про активний розвиток кінотеатрального ринку в Україні, однак, судячи з заяв вищезгаданих осіб із ПР, вони їх ставлять під сумнів. Касові збори в Україні в 2007 році сягнули 260 млн грн, у 2008-му – 315 млн грн та 420 млн грн у 2009-му. Перші два місяці 2010 року принесли понад 100 млн грн. Також за період із 30 жовтня 2008-го й до 8 квітня 2010 року в українських кінотеатрах встановили 40 цифрових кінопроекторів для показу модного сьогодні 3D кіно та 2D у високій та незмінній якості. Один такий кінопроектор коштує понад $100 тисяч, що втричі перевищує вартість звичайного. Якби кінотеатри фінансово «потерпали» від дубляжу українською, чи встановлювали б вони таке дороге обладнання? Зрештою, напрошується висновок, що противники дубляжу державною мовою керуються лише одним – характерним для них українофобством. Хоча дехто бачить у їхніх діях лобіювання чужих інтересів. Як, наприклад, голова Держслужби кінематографії Ганна Чміль, котра заявила, що скасування обов’язкового дублювання українською ініціюють російські кінопрокатники.

Джерело: Український тиждень