Ця битва за правду все ще в розпалі. Екс-кадебістський режим у Росії старанно намагається змінити свій імідж ностальгійного неорадянського ревізіоніста. Логічний крок у цій ситуації – розчистити найтоксичніші історичні завали.

Державне російське телебачення показало приголомшливий фільм «Катинь» Анджея Вайди. Стрічка розповідає про радянські звірства й унаочнює брехню, що їх супроводжувала. На зустрічі з польським прем’єром Дональдом Туском Владімір Путін навіть висловив публічно свій жаль щодо тієї м’ясорубки. Це, вочевидь, таке своєрідне вибачення. Не повне та пряме, але вже неабиякий крок уперед за стандартами останніх десяти років.

У 2006-му російський лідер відвідав церемонію, приурочену до 50-ї річниці Угорського повстання. В Будапешті він заявив: «Безперечно, сучасна Росія – це не СРСР, але я маю вам чесно сказати, що в наших серцях ми відчуваємо певну моральну відповідальність за ті події». Потім поїхав до Чеської Республіки й там наголосив, що Росія не може нести за ті події правової відповідальності, але моральна відповідальність є. І, мовляв, жодного іншого підходу не може бути. У 2009-му Путін визнав перед поляками, що пакт Молотова – Ріббентропа був «неприйнятним із морального погляду», а «з практичного, політичного... безглуздим, шкідливим і небезпечним».

Звісно, все це дуже далеке від європейського підходу до переоцінки минулого. Росія не виплатила жодних компенсацій іноземним жертвам сталінізму (і дуже мало власним). Вона навіть не хоче повертати власність, захоплену під прицілом автоматів у своїх колишніх колоній. Приміром, естонська президентська печатка – один із таких сувенірів, що незаконно залишається в російських руках. Крім того, багато архівів і далі засекречені.

Проте навіщо бентежитися, якщо трохи м'яких вибачень і апеляція до прагматизму так добре спрацьовують. Чехи, угорці й поляки, здається, готові піти на компроміс, навіть якщо він приправлятиметься туманними формулюваннями та напівправдами. Й усе це задля того, щоб мати нормальні відносини із сучасною Росією. І не лише вони: цікаво, чи вдасться Росії виконати цей самий трюк з Україною та країнами Балтії?

В Україні це питання тонко балансується. Запровадження Віктором Ющенком радикально-націоналістичного порядку денного в останні роки президентства посіяло суперечки. Корумпованість і некомпетентність його адміністрації дискредитували таку політику ще більше. Вікторові Януковичу буде значно легше порозумітися з Путіним.

Для країн Балтії вимоги справедливої переоцінки минулого є досі вкрай актуальними. Їхнє насильницьке включення до СРСР 1940 року – це один із прямих і найбільш обурливих наслідків секретних протоколів до пакту Молотова – Ріббентропа. Західні країни не визнали законності цієї окупації.

Та світ змінюється. Росія вже успішно заграє з Литвою. Новий енергійний президент Даля Грибаускайте переконана, що її заповзятість може посприяти кардинальним змінам на краще у відносинах із великими східним сусідом. Російсько-литовська домовленість видається цілком імовірною: Кремль висловить свій жаль чи співчуття (не вибачення) за анексію (не окупацію) у 1940 році й запропонує вигідну торговельну угоду. Натомість Литва відмовиться від своїх вимог виплатити їй компенсацію.

Латвія має слабке керівництво й перебуває у глибокій економічній кризі. Вона цілком може наслідувати приклад своєї балтійської сусідки. Тоді Естонія залишиться на нестерпній самоті. Надто коли й Україна погодиться на «нормалізацію». І ось це буде багатоходівка, продумана і вправно розіграна Кремлем.

Самозаспокоєність та ухиляння від відповідальності за історичні помилки поширені в усій Європі. Приміром, Велика Британія традиційно вдовольняється ностальгійною та оманливою версією свого минулого. Проте жахи радянського режиму й пам'ять про його жертви потребують серйознішого ставлення, аніж стандартні політичні заяви. Так вважають і деякі мужні росіяни, які вимагають від своїх керівників сказати всю правду про страхітливе минуле власної країни.

Джерело: Український тиждень