Коли зранку 8 вересня вперше з'явилась iнформацiя про те, що на перонi столичного вокзалу шестеро працiвникiв спецслужби затримали директора музею, iсторика Руслана Забiлого, це видалося дрiбним непорозумiнням.

Його протримали 14 годин. Допит проводили суворо й упереджено. Радили подумати про сiм'ю. Без санкцiї суду вилучили особистi речi. Не дозволили спiдкуватися з адвокатом.

Уся ж провина науковця була в тому, що вiн та група його колег останнi декiлька рокiв працюють над вивченням архiвних документiв про дiяльнiсть легендарного українського руху опору -- Української Повстанської Армiї.

Наступного дня в iнформацiйному просторi з'явилася ще одна приголомшлива новина. Проти iсторика Руслана Забiлого порушено
кримiнальну справу. Як сказано, за намiр розголосити державнi таємницi. А це ймовiрнi п'ять рокiв в'язницi.

Усе це скидалося на якийсь моторошний сон чи погану гру, що ось-ось закiнчиться. До реальностi повертала заява дисидентiв-шiстесятникiв, людей, якi заплатили роками свободи за те, щоб iншi не забули, як починаються репресiї. Але цей голос був одинокий. То був справжнiй голос совiстi, який чомусь не почули тi, хто сьогоднi щоденно рве на своїх грудях вишиванки патрiотизму: нi БЮТ, нi "Наша Україна", нi "Свобода", не кажучи вже про iншi партiї, не виступили дружно й органiзовано на захист невинно скривдженої людини, науковця Руслана Забiлого.

Це ганьба, яку цi партiї ще мусять пояснити людям, своїм виборцям.

Цинiчними на цьому фонi були слова регiонала i народного депутата Петра Писарчука, що музеєвi нiчого не загрожує. Дiйсно, подумалось, це ж так просто буде замiнити вивiски i замiсть "Жертви НКВД" написати "Жертви УПА". Саме так, як зробило Мiнiстерство освiти регiонала Табачника, запропонувавши перейменувати гру "Сурми звитяги", присвячену героям українського пiдпiлля, на "Зарнiцу" -- всiм вiдомий засiб виховання "свiдомих комсомольцiв".

А спецслужба пiшла далi. У понедiлок, 13 вересня, дев'ять (!) есбiстiв розпочали масштабний обшук примiщення музею-меморiалу жертв окупацiйних режимiв. У вiвторок обшуки тривали. Знову без санкцiї суду вилучили два комп'ютери, документи.

Це вже напевно була не гра.

Здається, країна пiдiйшли до межi, за якою починається щось
страшне i непрогнозоване.

"А бiля поїзда мене вже чекали..."

Iсторик Руслан Забiлий розповiв "Експресу" подробицi свого затримання

Директор музею-меморiалу жертв окупацiйних режимiв "Тюрма на Лонцького" навiть припустити не мiг, що перiод, який вiн вивчає, може
повторитися сьогоднi. Але це сталося. А далi дослiвно.

-- Чим була зумовлена ваша поїздка до Києва 7 вересня?

-- Кiлькома причинами. Мав зустрiтися з фiнансистами з СБУ щодо забезпечення очолюваного мною музею. Домовився про зустрiч з одним iз
дисидентiв щодо пiдготовки нашої нової виставки. А ще планував попрацювати в Галузевому державному архiвi СБУ та зустрiтися з колегами-iсториками для обговорення проектiв, над якими працюємо.

-- Розкажiть, як вас "здивували" доблеснi офiцери спецслужби...

-- 7 вересня, о 22.47, я виїхав зi Львова потягом i о 7.30 ранку прибув на столичний вокзал. На перонi мене вже чекали...

-- А ви такого чекали?

-- Та нi, звичайно. Чи ж я шпигун якийсь iноземний, щоби чекати таких зустрiчей на вокзалах? Тiльки-но зiйшов з поїзда, як на перонi мене обступило шестеро осiб у цивiльному. Один iз них вiдрекомендувався
працiвником Служби безпеки, показав посвiдчення. Запропонував "проїхати з нами", мовляв, треба поспiлкуватися i, можливо, зi мною навiть зустрiнеться керiвництво служби. Мене провели до машини.

-- У машинi вас блокували на задньому сидiннi як затриманого?

-- Так, менi було запропоновано сiсти посерединi, а з обох бокiв всадовилися офiцери спецслужби.

-- Страху, що ось зараз ви з iще невiдомої вам причини зникнете i бiльше нiхто вас не знайде, не було?

-- У той момент нi. Адже я все-таки директор музею, який ще досi у вiданнi СБУ. Треба поговорити -- то треба. Тодi я ще не здогадувався про змiст
"розмови". "Розмовою" це нинi можна назвати, звiсно, в лапках, бо протривала вона чотирнадцять з половиною годин i супроводжувалася
обмеженням моєї свободи. Насправдi це був допит.

-- У головному офiсi СБУ на Володимирськiй вас привели до якогось слiдчого чи начальника?

-- Там була група людей. Один представився заступником начальника служби внутрiшньої безпеки СБУ, але посвiдчення не показав i навiть не назвав нi прiзвища свого, нi звання. Iншi шестеро сiли довкола мене. Мої особистi речi -- мобiльний телефон i сумку з ноутбуком та двома зовнiшнiми
хард-дисками -- вiдразу забрали. Склад присутнiх пiд час подальшої бiльш нiж пiвдобової "розмови" змiнювався, їх було то п'ятеро, то четверо, то шестеро.

-- Що ж цiкавило "спiврозмовникiв"?

-- Спочатку, де я працюю, ким, що це за музей, чим вiн займається. Де я навчався, де ранiше працював, звiдки родом, де проживав у рiзнi перiоди...

Потiм перейшли до моїх iсторичних зацiкавлень -- яку тематику дослiджую. Ставили дивнi, на мою думку, запитання. Наприклад, коли я повiдомив, що дослiджую тактику i стратегiю ведення бойових дiй УПА, то вони цiкавилися, чи не засекречена ця тема. Хто давав дозволи працювати з нею, наче науковцям потрiбнi спецдозволи якiсь.

Питали про моє бачення значення УПА для країни, про моє ставлення до
Голодомору. Дивувалися, навiщо менi це потрiбно, i давали "цiнну пораду" -- "краще йти у школу вчителем iсторiї працювати".

А мiж тим питали, з ким iз iсторикiв контактую, чи маю зв'язки iз закордонними iсториками, чи пiдтримую iнiцiативно цi контакти. Коли бував поза межами України останнього разу. Так, зв'язки маю, за кордоном бував, спiлкуюся з Гжегожем Мотикою, який написав iсторiю Української Повстанської Армiї польською мовою, Мiхалом Шмiгелем та iншими закордонними фахiвцями. А що, наукове спiлкування iсторикiв тепер може бути проблемою? Нiколи б не подумав.

-- Вашу розмову якось фiксували?

-- Гадаю, аудiозапис у такий випадках неминучий. А от офiцiйного
протоколювання розмови не було, письмово вони тiльки помiтки якiсь собi робили.

-- Вимагали чогось конкретного?

-- Нi, навпаки, пiдходили дуже здалеку. Пояснювали щось на кшталт: "Ми
знаємо, що ви iсторик, але не намагайтеся проаналiзувати змiст наших запитань i робити якiсь висновки".

Я у вiдповiдь кажу: "Хочу почути конкретнi запитання, на якi можу дати конкретну вiдповiдь". На це один iз них вiдреагував так: "А що це ви так себе поводите? Тут запитання ставимо ми, а не ви". Притiм на прохання пояснити правовий статус всього того дiйства вони, не моргнувши оком, заявляли, що це не допит, а бесiда.

-- Вони врештi пояснили причину вашого перебування в тому примiщеннi?

-- Через деякий час "розмови" з'ясувалося, що нiбито з Галузевого держархiву СБУ (у нього, наголошу, виокремленi тiльки iсторичнi документи) вiдбувся "витiк iнформацiї". З комп'ютерiв архiву начебто було несанкцiоновано знято iнформацiю з документами про визвольний рух минулого столiття iз радянським грифом "секретно" i "совершенно секретно". I є коло з 19 осiб, яких потрiбно перевiрити. Серед тих осiб, у яких може бути ця iнформацiя, опинився i я. Тому треба перевiрити мiй портативний комп'ютер i зовнiшнi носiї iнформацiї.

-- Ви погодилися?

-- Нi, звичайно. Це не була службова технiка, а особиста. Там величезний доробок мiй як iсторика -- статтi, матерiали, пiдiбранi для нових публiкацiй i книг, добiрки документiв, якi ми планували видати з iншими iсториками, зрештою приватна iнформацiя на кшталт сiмейних фотографiй. На якiй пiдставi я повинен все це вiддавати людям "без прiзвищ" пiд час якогось процесуально невизначеного дiйства? Тим паче, якщо вони поводяться дивно й, не називаючись, натякають на можливе кримiнальне обвинувачення мене.

-- Ви допускали, що специ СБУ можуть дописати у ваш комп'ютер якусь
таємну iнформацiю, аби звинуватити у злочинi?

-- Так, я пояснив, що не можу надати особистi речi для того, щоб там невiдь-що з ними робили. Попросив їх, по-перше, надати якiсь накази чи iншi документи служби, на пiдставi яких мене в той час там утримують, а по-друге, якщо йдеться про ознайомлення з наявною в моєму комп'ютерi iнформацiєю, постанову суду про право на такi процесуальнi дiї. До речi, забранi в мене речi не опечатали.

-- Понятi присутнi були?

-- Понятi були, але що це дає? Якщо йдеться про виїмку iнформацiї, збереженої у моєму комп'ютерi, то мала бути постанова суду насамперед, i всi документи на ноутбуцi мали би бути вiдкритi у моїй i понятих присутностi й так задокументованi. Однак цього нiхто не зробив.

-- Увесь цей час нiхто поза стiнами будинку на Володимирськiй не знав, куди ви подiлися?

-- Нiхто. Спочатку, коли ще розмова велася в нормальному руслi, то дозволили зателефонувати один раз дружинi. Потiм мобiльник вимкнули i забрали. Близько восьмої вечора, коли я перебував у них вже понад 12 годин, погодилися на вимогу ще раз зателефонувати дружинi. Але в обидвох випадках попередили, що я не маю повiдомляти, де перебуваю, i стежили, щоб не записував нашу розмову на диктофон (у мене й функцiї такої в мобiльному нема). Тобто, по сутi, дружина могла тiльки дiзнатися, що я живий, iз самого факту дзвiнка i короткої розмови на iншу тему.

-- Ви й нинi наполягаєте, що не їздите по країнi iз державними таємницями у ноутбуцi? Бо ось у вiвторок СБУ вже повiдомила, що виявила в тому ноутбуцi нерозсекреченi документи...

-- Коло моїх професiйних зацiкавлень -- це iсторiя i тактика Української Повстанської Армiї, створення довiдникiв про керiвництво визвольного руху, iсторiя окремих вiддiлiв УПА, бiографiчнi довiдки про конкретних повстанцiв. Плюс, звичайно, документи за тематикою очолюваного мною музею-катiвнi на Лонцького.

Саме документами i статтями на цю тематику й наповненi мiй ноутбук та хард-диски. Це надзвичайно цiнна для мене як професiйного iсторика iнформацiя, там результати моєї працi за останнi 10 рокiв. I частину цiєї iнформацiї, якщо її не повернуть, iмовiрно, не зможу вiдновити. Йдеться про документи, що зiсканованi з приватних збiрок воякiв УПА, дисидентiв.

-- Вас уже звинуватили в намiрi розголосити державну таємницю. Як
будете захищатись?

-- Державною таємницею є лише та iнформацiя, яка визначена такою Законом "Про державну таємницю". I саме за її розголошення передбачена кримiнальна вiдповiдальнiсть. Iнформацiя, яка належить до держтаємницi, перелiчена у спецiальному документi "Звiд вiдомостей, що становлять державну таємницю". Нiяких (наголошую -- нiяких!) iсторичних документiв у цьому перелiку немає.

Мало того, я нiколи в життi не працював з iнформацiєю, яка мiстить державну таємницю. Служба свiдомо вводить громадськість в оману i плутає поняття iнформацiї, що мiстить державну таємницю, iз бюрократичним процесом розсекречення.

-- Ви цiкавилися, на який строк вас можуть кинути за грати, якщо якийсь суддя прислухається до побажань влади i вирiшить пiти назустрiч СБУ?

-- Якщо виходити з логiки повiдомлень СБУ, то за дослiдження документiв про iсторiю українського визвольного руху середини минулого столiття мене на 20-му роцi незалежностi України можуть засудити на 5 рокiв позбавлення волi.

"Це був справжнiсiнький обшук"

Дев'ять офiцерiв СБУ бiльш нiж 7 годин обшукували три кабiнети працiвникiв музею жертв злочинiв окупацiйних режимiв.

Працiвники розташованого у Львовi музею в день затримання їхнього директора в Києвi (сама спецслужба факту незаконного обмеження свободи iсторика не визнає, називає це "бесiдою"), прийшовши на роботу, побачили замкненi ворота.

Про те, як розвивалися подiї, "Експресу" розповiла Лiдiя Тополевська,
директор Фонду розвитку музею i його штатний працiвник.

-- Цього понедiлка мене прийняв голова мiсцевого управлiння СБУ. Я й питаю, коли нас нарештi допустять на робочi мiсця. А вiн менi: "Нашi слiдчi вже там, зараз вони зайдуть у кабiнети, i пiсля того, як оглянуть все, вас допустять до роботи".

Коли я повернулася в музей, слiдчi вже вiдкривали перший кабiнет. Насправдi далi був не огляд, а звичайнiсiнький обшук -- вiдчиняли усi шафи, тумбочки, шухляди в столах, коробки з документами. Переглядали геть усе, що було в кабiнетах, -- книжки, записки, особистi речi, хiба що нас не роздягали.

-- Щось забрали?

-- Два ноутбуки перевiряли, запустивши на пошук слово "таємно". У будь-якiй великiй збiрцi iнформацiї про пiдпiльну боротьбу (i боротьбу з пiдпiльниками) файлiв з таким словом система, зрозумiло, знайде вдосталь.

Конкретно причиною вилучення двох комп'ютерiв стали накази управлiння МГБ 1945 року, якi вже є у вiдкритому доступi Галузевого держархiву СБУ. Цi документи були на обидвох ноутбуках i продубльованi на переносний жорсткий диск, який вони також забрали разом iз роздрукованими з тих комп'ютерiв копiями документiв.

А ще записаний нами у 2009 -- 2010 роках архiв вiдеосвiдчень дисидентiв.

-- Скiльки їх було? Як довго обшукували?

-- У перший день було "оглянуто" два кабiнети. Без лапок цього точно не написати, адже дев'ять (!) слiдчих обшукували двi кiмнати п'ять (!) годин. До 22.00. Cпочатку четверо за ними наглядало, а потiм вже двоє.

У вiвторок вранцi все повторилося в кабiнетi директора музею Руслана
Забiлого. Огляд сейфа i кожного папiрчика тривав понад двi години. Врештi вилучили п'ять сторiнок фотокопiї протоколу допиту Стахура, пiдозрюваного у вбивствi 1949 року Ярослава Галана. Їх музейникам принiс один дослiдник iз пропозицiєю помiстити в експозицiю.

Жодного справдi таємного документа офiцери СБУ так i не виявили,
принаймнi на той момент нам не пред'явили. Iнакше й бути не могло, бо музей з українськими таємними документами апрiорi не працює.

-- Якою ж буде подальша доля музею?

-- Наразi, на момент нашої розмови, доступ вiдвiдувачам до експозицiї i науковцям до кабiнетiв вiдкритий. От тiльки ми не розумiємо, чим тепер там займатися, в нас же забрали весь дослiджуваний матерiал, який сама ж СБУ при попередньому керiвництвi надала на переносних хард-дисках, в
електронних фотокопiях.

Вiдвiдувачi не можуть побачити арештантського дворика, в якому за якихось шiсть днiв у червнi 1941-го енкаведисти розстрiляли близько пiвтори тисячi галичан. Нам лише пояснили, що ключ вiд дворика забрав
начальник УСБУ.

Як це роблять спецслужби

Щось подiбне до сьогоднiшнiх подiй ми вже зазнавали. Наприкiнцi 20-х рокiв радянський режим, що був встановлений в Українi, влаштував масштабнi переслiдування української iнтелiгенцiї. Москва прагнула змiцнити свою владу.

В Українi спецслужба ОГПУ зробила ставку на фабрикування справ i розгорнула полiтичнi процеси.

Одним iз перших був полiтичний процес у справi вигаданої "Спiлки визволення України" (СВУ). Тодi на лавi пiдсудних опинилося 45 осiб --
здебiльшого представникiв української iнтелiгенцiї. Їх звинувачували у пiдготовцi терористичних актiв, намаганнi повалити владу, вiдокремити Україну вiд СРСР, сприяннi iноземнiй iнтервенцiї в Україну. Це був справжнiй полiтичний спектакль над невинними дiячами української культури. Усi звинувачення грунтувалися на зiзнаннях пiдставних свiдкiв, котрi перебували на лавi пiдсудних. Жодних документальних, речових доказiв, якi б пiдтверджували iснування СВУ, суд не одержав. За вироком суду "члени СВУ" дiстали рiзнi термiни позбавлення волi.

А 1931 року була сфабрикована справа "Українського нацiонального центру" (УНЦ), в яку втягнули визначних українських iсторикiв Михайла Грушевського та Матвiя Яворського. Усiх 50 "членiв УНЦ" у позасудовому порядку прирекли до рiзних строкiв ув'язнення. Пiзнiше 33 iз них було засуджено повторно: 21 розстрiляли, iншим подовжили строки ув'язнення.

На календарi -- 2010 рiк. Спецслужба обшукує й арештовує українських iсторикiв та науковцiв. Процес уже незабаром?

Андрiй ГАНУС, Експрес