Кричущим цей випадок був би, якби був поодиноким. Кричущим цей випадок був би, якби Верховна Рада вважала його кричущим. Кричущим цей випадок був би, якби люди, в незалежності від соціального статусу (олігархи, дрібні бізнесмени, інтелігенція, бюджетними, городяни і селяни…), обурені цинізмом «гаранта», вийшли на вулиці, щоб про свою незгоду ПРОКРИЧАТИ.

А якщо КРИЧИТЬСЯ лише у душі або на кухні, то випадок не КРИЧУЩИЙ, а ОЧІКУВАНИЙ і СПРИЙНЯТИЙ. Ви скажете «Ні, я його НЕ СПРИЙМАЮ!» А що про це говорить? Наші балачки під чарку горілочки з перцем? Або праведний гнів, що кипить у душі? Ну, кипить. І у мене кипить. І у кума кипить. І у сусіда. І у колеги. І у мільйонів інших. І що?

Покипить-покипить та й вщухне. Бо наше незугарне життя потребує невпинної уваги і титанічних зусиль. Є про що турбуватися, є з чим боротися, є чим займатися кожної хвилини.

Ба, хіба тільки це нас шокує? Не буду вже заглядати надто далеко. Події останнього півроку нашого з вами життя й без того суцільний шок. І що? Ми його не перетравили? Ще й як! Проковтнули, впіймали облизня, але живемо й далі. А що робити?! Діти хочуть їсти, їх потрібно одягати, взувати, споряджати до школи, влаштовувати у виші, словом, виводити у люди. Та й про себе забувати немає ніякої можливості. Тому, що діти. Тому, що хворі батьки. Тому, що просто хочеться жити.

А останні півроку стисло виглядають ось так:

1. Обрали на тронний табурет людину зі злочинним минулим, неосвічену, невиховану, недалеку, заангажовану чужинською державою, недолугу у державницькому сенсі, не патріота, безсоромну і бездуховну.

2. Ця людина внаслідок вищеозначених особистих якостей, зневажаючи закони юридичні і моральні, Конституцію і права українців, безсоромно облаштовує «під себе» цілу країну. Ми обурені. Ми шоковані. Ми навіть деінде трохи піднімаємо голос. «А Васька слушает да ест». Ну, трохи боїться. Яєць, вінків, снайперів, гласу народного… Але по-дорослому він боїться своїх господарів і кредиторів. Тому буде, трусячись від дрібних страхів, робити ВСЕ, щоб задовольнити тих, у кого більше шансів, ніж у нас, позбавити його усього впритул до життя. У такий єдиний для нього можливий спосіб позбавляючи себе від страхів набагато більших.

3. Візити не відомих американців, французів, поляків або китайців, а саме росіян, яких тут майже не було а ні чути, а ні видно останні роки, не те, щоб почастішали, а стали просто РЕГУЛЯРНИМИ. Пасуться тут, наче у власному городі! І почуваються, як удома! Чи питав мене, та й взагалі, будь-кого з господарів України, тобто українців, новий «президент» чи бажаємо ми бачити ці брутальні ворожі пики у своїй господі?! І слухати їх промови, сповнені ненависті і зневаги до України та українців?! Чи, можливо, ми, українці, не вважаємо цих жевжиків особистими ворогами і ворогами НЕЗАЛЕЖНОСТІ нашої країни?!

4. Те ж стосовно справ церковних. Третій візит москальського патріарха за останній календарний рік. Можливо, пересічні росіяни і не розуміють, або не воліють розуміти, що їхній із командирським голосом патріарх Кирило це такий собі Володимир Гундяєв, по суті глибоко світська людина, поставлена Кремлем для здійснення окремо поставленого суто політичного завдання з поневолення України. Так, то особиста справа їх сумління. Але чи нам це потрібно? Мені? Тобі? Вам? Чи у нас іще недостатньо храмів інших вір і конфесій? Чи хтось в Україні забороняє ходити у ці храми і молитись своїм богам? Чи нам бракує власних духовних авторитетів? (http://www.bratstvo.info/bratstvo-text-20136.html).

5. Вклавши усі свої реальні зусилля у перемогу на президентських виборах, зараз новообраний вкладає не менші сили у вибори до місцевих рад з єдиною метою витіснити із влади якомога більше суперників та опонентів. І знову ж таки, не гребуючи навіть залякуванням тих, хто у слушний час запопадливо підставив своє Іудине плече. Та й, з рештою, чи великого напруження варте те залякування? Рило ницого Литвина настільки у пушку, що достатньо помахати перед ним історією Пукача, як воно «підмахне» не тільки деструктивний закон про вибори, але й вирок для усього, що є святого у поняттях совість, батьківщина, держава. Та й, у владі залишись ой як хочеться. Ще б пак! Воно ж не може уявити собі, як так воно буде жити серед звичайного люду. Їсти звичайну їжу, вдягатися у простий одяг, мешкати не у палаці, а у звичайній стандартній квартирі, відпочивати не у Маямі, а у батьковому селі на двадцяти сотках городу серед картоплі і буряків… А головне, воно панічно страхається дивитися людям у вічі.

Зрештою, хіба один той Литвин? Симоненко, Жвания, десятки «тушок»… Хіба усе це «панство» важко залякати? Купити? Нагнути? Ну, звісно, що ні. Вони УЖЕ залякані, куплені і поставлені в зручну для «гаранта» позу. З ЦИМ нічого НЕ ПОРОБИШ. Ми ТАКИХ ОБРАЛИ. Ми не зуміли свого часу заглянути у їх дрібні душі і розгледіти там своє страшне майбутнє.

До речі, якщо пам’ятаєте, Симоненко перед самісінькими виборами оголосив на увесь світ, що «Ми запропонували одному з кандидатів, у даному випадку мова йде про Януковича, розглянути Платформу практичних заходів від Блоку лівих і лівоцентристських сил, в якій чітко виклали, зокрема, й основні напрямки того, що треба зробити після 7 лютого 2010 року. Ця програма була прийнята і до честі кандидата, я би тут відмітив, коли розглядались ці пропозиції, він підписав чітке формулювання у нашій угоді, що не тільки приймає цю Платформу, а й у випадку обрання, зобов’язується її виконувати». (http://newzz.in.ua/main/1148838227-petro-simonenko-jakshho-janukovich-stane.html).

Це, що, сліпа віра? Або влучний розрахунок на стійке місце на владній гірці? Бо хто ж повірить, що Симоненко – ідейний комуніст? Тут доречно відносно абсолютно усіх учасників політичної вовтузні згадати відомий вислів розумника Бісмарка «Ніколи стільки не брешуть, як під час війни, після полювання і до виборів». От і брешуть. Про любов до України, про чисті помисли, про те, що відкрита чесна боротьба з бульдозером, це гірше, ніж «компроміс» і «співпраця».

6. На носі – нове податкове законодавство. Та, чи багато законного у цьому «документі»? Епітети - антидержавницький, злочинний, нищівний, бандитський, антинародний, грабіжницький, безжальний – це найвитриманіші з тих, якими його вже нагородили. Воно іще не вступило у силу, а його вже жахаються сотні тисяч дрібних бізнесменів. Цей кодекс для них – смерть. Більше того, відчуваючи повне «добро» на беззаконня з боку влади, місцева чиновницька дрібнота ВЖЕ підвищує ставки різноманітних зборів. І ніде діватися – люди платять. Обурюються, опираються, пручаються, але ПЛАТЯТЬ. ЗВИКАЮТЬ!

7. Співробітництво з МВФ. Цей фонд уже охрещений фінансовим фашистом. Його умови ставлять у дуже тісні рамки розвиток національних економік, нищать соціальний захист, скидають країни, перш за все їх населення, у багаторічні боргові ями. Безумовно, для США такий стан речей вигідний. Тому, що економіка США при цьому має змогу опановувати нові ринки збуту власної продукції. До того ж, рано чи пізно, але кредит повертається з процентами. А за умови, що непрофесійне і жадібне до власного збагачення керівництво України транші МВФ банально розкраде, то кредити фонду – це ще одне важке ярмо на наші шиї.

Беззаконня в органах МВС, прокуратур, судів, міськрадах, продажність холопської журналістики і ЗМІ в цілому, чехарда із вступними іспитами до вишів, цінова «політика», комунальні тарифи…

Шок, шановні, тільки починається. Готуйтеся, звикайте, ковтайте і радійте, що живі.

Або - «батько просять, мати просять…» - до Майдану. І усе те, що говоримо на кухні, – у весь голос на весь майдан прямо у вічі. Тільки врахуємо, що Майдан – не кухня і на ньому кожне слово, сказане навіть пошепки, відлунює дуже гучно. Може почути й сам Бог, не те, що «президент».

Джерело: http://blog.i.ua/user/2513455/511818/