ТЕНЕТА Чт, 28.03.2024, 12:21
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту

Реклама

Наше опитування
Червоний прапор - це:
Всього відповідей: 56

Форма входу

Реклама

Партнери сайту

Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » 2011 » Травень » 2 » Червонопрапорна провокація
16:24
Червонопрапорна провокація
провокаціяСлід віддати належне ідеологам та організаторам усієї цієї веремії із вивішуванням червоних прапорів: грандіознішої, продуманішої, а водночас і цинічнішої провокації за останні два десятиліття не було.

Причому за будь-яких розкладів у виграші опиняються залаштункові ляльководи.

У програші ж, принаймні, тактичному, – як противники совєтського тоталітаризму, так і "гарматне м’ясо" провокації у вигляді 260 депутатів, чиї картки голосували за відповідний законопроект, а також силових структур та виконавчої влади України і, ясна річ, самого Віктора Януковича.

Бо ж що означають дружно ухвалені більшістю Верховної Ради зміни до закону "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років"?

Йдеться не просто про копіювання російських законодавчих зразків у визначенні так званого "Прапора Перемоги" і регламентації порядку його використання під час офіційних заходів.

Ідеться, по-перше, про мавпування ідеологем сталінського періоду, які для Росії та України мають прямо протилежний зміст.

По-друге, про продовження руйнації позитивних рис міжнародного іміджу України (якщо вони ще збереглися).

По-третє, про спробу поглибити на ближчі роки, якщо не десятиліття, розкол усередині країни.

По-четверте, про офіційне визнання нинішньою владою перед українським народом та всім світом свого злочинного характеру.

І, звичайно, йдеться про загрозу свідомо провокованих масових зіткнень, де може пролитися людська кров.

Почнімо з того, що ключове положення змін до закону є відвертою туфтою під оглядом фактів: "Прапор Перемоги є символом перемоги радянського народу і його армії і флоту над фашистською Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни.

Зовнішній вигляд копій Прапора Перемоги має відповідати вигляду штурмового прапора 150-тої ордену Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії".

Та хребет нацизму зламали не совєтський народ, не мудра партія (Червона армія, за пізнішим свідченням маршала Жукова, була просто нездатна продовжувати воювати без допомоги союзників), а Об’єднані Нації спільними зусиллями.

А "штурмового прапора 150-тої стрілецької дивізії" ніколи не існувало: було дев’ять однакових прапорів, дев’ять копій прапору СССР, виготовлених у польових умовах під час боїв за Берлін політвідділом 3-тої ударної армії й розданих у дивізії.

Мета цієї акції була дуже простою: щоб над урядовими спорудами німецької столиці майоріли не саморобні прапори, під якими бійці справді йшли на штурм, а "правильні" стяги, що їх можна було би сфотографувати і ці фото покласти на стіл самому товаришеві Сталіну.

Так і відбувалося: згаданий у законі прапор (він мав порядковий номер п’ять) тримали у штабі дивізії, аж поки не надійшов наказ установити саме його над Рейхстагом.

На той час капітан Володимир Маков, старші сержанти Олексій Бобров, Газі Заґітов, Олександр Лисименко і сержант Михайло Мінін (171-а стрілецька дивізія) вже підняли великий (але саморобний) прапор на даху Рейхстагу, причепивши його до скульптурної композиції "Німеччина".

Одночасно чимале число невеликих так само саморобних прапорів було піднято на даху і вивішено з вікон будівлі, у якій продовжував точитися бій.
Отож справжнім Прапором Перемоги є встановлений групою "маковців" прапор, який потім кудись зник і не дійшов до наших днів. Та всі ці прапори в очах командування не були гідними почесної ролі. І не лише тому, що були "неправильно" оформлені (без серпа і молота), а й тому, що їх установили "неправильні" прапороносці.

Ну, а подальша історія добре відома – "правильними", себто заздалегідь визначеними "нагорі" прапороносцями стали сержант Михайло Єгоров та молодший сержант Мелитон Кантарія (як же у такій важливій справі без співвітчизника товариша Сталіна?).

Ці двоє участі в штурмі не брали і рушили вперед тільки тоді, коли знадобилося підняти саме прапор №5. Але реально всю справу зробив лейтенант Олексій Берест.

Спершу прапор №5 з’явився – далеко не першим – на фронтоні головного під’їзду Рейхстагу, потім за вказівкою керівництва політвідділу, вже на початку травня, його перевісили на купол.

Це не применшує подвигу Олексія Береста, який з боєм прорвався нагору, тягнучи за собою і на собі "прапороносців", – але і не робить прапор №5 реальним символом перемоги над нацизмом.

Та що з того ідеологам та організаторам червонопрапорної веремії – ключове поняття для них "копія прапору СССР". А відтак над Україною – як і було задумано – майорітиме не "Прапор Перемоги", а прапор Совєтського Союзу.

Тієї самої держави, яку німецький філософ-антифашист Карл Ясперс назвав однією із двох чільних злочинних держав ХХ століття.

Для чого сучасній Росії червонопрапорна істерика – зрозуміло. Адже вона є не тільки правонаступницею, а й фактичною спадкоємицею СССР, відтак – разом із ледь перелицьованим гімном сталінської доби, червоними зорями над Кремлем, мавзолеєм Леніна та "традиціями славетних чекістів" – міф "прапора Великої Перемоги" є однією із складових легітимації нинішньої влади та побудованої нею "суверенної демократії".

Ба більше: переважна частина росіян тією чи іншою мірою й сьогодні ототожнюють себе із совєтським народом, тому підґрунтя для значних суспільних конфліктів там немає.

Так само немає і значних проблем внаслідок червонопрапорного шалу і на міжнародній арені: навіть офіційна Польща вже заспокоїлася, не кажучи вже про Західну Європу – з володарями запасів вуглеводневих енергоносіїв світового значення розмовляють лагідно і пробачають їм ще й не такі пустощі, як вихвалення своїм злочинно-тоталітарним державним минулим.

З Україною все не так. По-перше, червоні прапори СССР над нею – це символ відмови від суверенітету, принаймні, від його значної частини (не дарма битий жак Грищенко відмовився піднімати совєтські прапори над українськими посольствами, бо знав, що символізуватиме цей акт).

По-друге, реінкарнація тоталітарної символіки викличе вочевидь негативне ставлення до України з боку колишніх країн комуністичного табору, де така символіка або заборонена на законодавчому рівні, або вважається чимось маргінальним і аморальним (вільних енергоносіїв за прийнятними цінами, щоб перебороти такі настрої, Київ не має, і коштів на підкуп європейських ЗМІ – також...).

І, нарешті, більшість українців не вважає себе совєтськими людьми, як би не нав’язувала офіційна пропаганда їм відповідні ідеологеми (згадаймо, якраз після пишного святкування "визволення України від німецько-фашистських загарбників" у 2004 році й розпочалася Помаранчева революція...).

Утім, не треба забувати й інше: певна частина України, переважно на сході, а частково й на півдні держави, цілком закономірно пов’язує з совєтськими часами найкращі дні свого життя.

Бо ж індустрія та інфраструктура цілих регіонів побудовані саме за цих часів – так, побудовані варварськими і нерідко злочинними методами, але ж побудовані.

Скажімо, той самий Донбас – це переважною мірою витвір СССР. Так, як мережа німецьких автобанів – це витвір нацистів.

Різниця в тому, що за п’ять років перебудови і двадцять років незалежності так і не навчили людей – як свого часу у Німеччині – відділяти, образно кажучи, мух від котлет.

Тим більше, що в Німеччині денацифікація супроводжувалася реальними реформами й "економічним дивом", а вітчизняні чудеса гідні хіба що фільмів жахів та університетських спецкурсів на тему: "Як не робити того, чого не слід робити в жодному разі".

Але саме на це й розраховують організатори червонопрапорного шалу, який неодмінно буде підігрітий напередодні 9 травня телеканалами та FM-станціями.

Бо ж якщо почнуться масові зіткнення, хтось здиратиме прапори, хтось виходитиме з ними на вулиці, а на додаток сотні російські наці із Криму та Одеси під прапором СССР почнуть ходу Львовом...

Це буде щось грандіозне, після чого в очах європейців скомпрометують себе і чинна влада (через червонопрапорність і репресії), й опозиція (бо ж остання, мовляв, протестувала проти перемоги над нацизмом).

Іншими словами, Україна стане ще більш залежною від ляльководів, котрі керують нинішньою владою, а розкол між різними регіонами поглибиться до краю.

Звичайно, якби тут існувала реальна опозиція, вона б устигла до 9 травня зробити десятки тисяч прапорів, плакатів, транспарантів, які стали б гарною, ядучою і зрозумілою контрагітацією проти червонопрапорної совєтчини.

Але політичної опозиції в Україні (крім як у телестудіях) немає. А намагання "зривати червоні ганчірки" – це дія за сценаріями провокаторів.

Утім, спроба відсидітися, відмовчатися теж передбачена цими сценаріями як перший крок до капітуляції. Що ж робити? Часу на роздуми майже не залишилося...

АРАТТА

Категорія: Надзвичайні події | Переглядів: 786 | Додав: premium78 | Теги: комуно-фашистська агресія проти Укр, провокація, червоне шмаття, 9 травня, злочинний режим | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1 Олег  
0
4 травня 2011 року свободівці-голови обласних рад Івано-Франківщини, Львівщини та Тернопільщини Олександр Сич, Олег Панькевич та Олексій Кайда у спільній заяві висловили обурення з приводу ухвалення Верховною Радою України 21 квітня цього року Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років", який містить вимоги щодо використання офіційними установами України червоних прапорів, та вважають ухвалений закон аморальним, незаконним і неконституційним.

"Червоні прапори нерозривно пов'язані із масовим насильством, державним терором і комуністичним геноцидом. Для України – це символ її поневолення та тотального нищення Нації.

Піднімати такі прапори – означає схвалювати злочини проти людства, солідаризуватися з масовими вбивцями, виправдовувати геноцид.

Піднімати червоні прапори – означає зухвало глумитися з пам'яті мільйонів людей, яких замучили московсько-большевицькі кати, заморили голодом, вивезли на сибіри, розстріляли по ярах і лісах або кинули до тюрем і концтаборів.

Піднімати червоні прапори – означає знущатися з пам'яті 100 мільйонів людей, знищених світовим комунізмом у ХХ столітті.

Своїм нечуваним за брутальністю і цинізмом рішенням Верховна Рада України протиставила себе не лише українській Нації, яка найбільше постраждала від комуністичної окупації, але і світовій громадськості. 2006 року ПАРЄ резолюцією № 1481 закликала засудити злочини тоталітарних комуністичних режимів. 2009 року Парламентська асамблея ОБСЄ засудила нацистський та сталінський режими, "які принесли геноцид, порушення прав та свобод людини, воєнні злочини та злочини проти людства", а Європарламент визначив 23 серпня як Загальноєвропейський День пам'яті жертв сталінізму та нацизму.

Після рішення Верховної Ради 21 квітня 2011 року кров жертв Биківні, Дем'янового Лазу, Сандормоху і Катині – і на руках народних депутатів України. Цим блюзнірським голосуванням народні обранці розстріляли мертвих співвітчизників ще раз.

Рішення Верховної Ради України щодо вивішування червоних прапорів Совєцької імперії суперечить чинному законодавству нашої держави. Відповідно до статті 20 Конституції України та статті 23 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Державним Прапором України є синьо-жовтий стяг і лише виключно він є прапором, який треба використовувати на будівлях усіх органів влади та місцевого самоврядування.

Зважаючи на викладене, вимагаємо від Президента України застосувати право вето щодо Закону України "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років", ухваленого Верховною Радою України 21 квітня 2011 року.

Закликаємо органи місцевого самоврядування та інші органи влади відмовитися від вивішування 9 травня червоних прапорів совєцької окупації. Пропонуємо провести 8-9 травня Дні пам'яті жертв Другої світової війни та вшанувати пам'ять українців і всіх, які стали жертвами німецько-нацистського, московсько-большевицького та інших окупаційних режимів.

Звертаємося до священнослужителів усіх конфесій з проханням провести 8-9 травня молебні за українців і всіх, які загинули у боях за Незалежність України під час Другої світової війни або стали жертвами німецько-нацистського, московсько-большевицького та інших окупаційних режимів.

Переконані, що українці з Честю, рішучо і твердо протидіятимуть усяким антиконституційним спробам нав'язати червоні прапори сталінського реваншу.

Пам'ятаймо, в України є лише один-єдиний прапор Перемоги – державний синьо-жовтий стяг!", – йдеться у спільній заяві свободівців-голів обласних рад Івано-Франківщини, Львівщини та Тернопільщини.
Прес-служба ВО "Свобода"


Ім`я *:
Email *:
Код *:
Категорії розділу
Політика [179]
Новини політики
Економіка [58]
Новини економіки
Культура [18]
Новини культурного життя
Корупція [18]
Факти корупції
Кримінал [63]
Кримінальні хроніки
Форекс [16]
Торгівля на валютному ринку Forex
Спорт [13]
Новини спорту
Книги [9]
Презентації книг
Надзвичайні події [38]
Надзвичайні події в Україні і світі
Протести [24]
Акції протесту проти свавілля органів влади
Майдан [8]
Масові виступи громадян з метою повалення кримінального режиму
Репресії [19]
Репресії окупаційної хунти проти українців
Соціологія [5]
Результати соціологічних опитувань
Вибори 2012 [2]

Реклама

Архів записів

Календар
«  Травень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Пошук

Сподобався сайт?

Copyright MyCorp © 2024Конструктор сайтів - uCoz