28 липня, у День Хрещення Руси-України, в моєму рідному Запоріжжі, куди я як раз приїхав в гості до батьків, стався терористичний акт. У місцевому Святопокровському соборі, що біля запорізького "Малого ринку", вибухнув саморобний фугас, який забрав життя 80-річної парафіянки.
Восьмеро людей отримали поранення. П'ятеро - потрапили до лікарні. Саме цього дня завершився 9-денний «пасторський» візит в Україну російського Патріарха Кирила...
Коли протягом усіх 9-ти днів "пасторських торжеств" я бачив на екрані телевізора виступи Володимира Гундяєва (Патріарха Кирила), постійно запитував себе - що мені нагадують менторський голос та інтонації цієї поважної у російському церковному світі людини?

«Якщо ще колись станеться таке диво, що в Україні знову переможуть, умовно кажучи, помаранчеві, то потрібно буде дати можливість Криму і Донбасу відокремитися. Зараз вони цього не зроблять, тому що сьогодні їхні люди сидять при владі в Києві. Але я майже не вірю в те, що помаранчеві коли-небудь прийдуть до влади " (UNIAN).

Не подумайте, що цю думку висловив якийсь українофоб. Ні, то сказав якраз патріот, наш популярний письменник Юрій Андрухович в інтерв’ю Оксані Климончук (УНІАН). Думку відразу ж підхопили інші інтернет-видання і понесли у світ до мільйонів читачів.

Який викид щедрості! – здивується десь далеко стороння людина. А хтось ближчий і здивується, і вельми втішиться: о, нарешті самі шароварники визнали, що заковтнули не своє! Може, й похвалить автора. Одначе той має свій аргумент: «Я ніколи не підраховував спеціально, але, як то кажуть, на око – наш проукраїнський політикум без цих двох регіонів на кожних виборах мав би десь понад сімдесят відсотків. Тобто була б така міцна проукраїнська більшість у парламенті, міцна проукраїнська влада і західний вектор був би поза дискусій».

Патріарх, обвішаний золотом і діамантами

Усі знають, що Московська православна церква у всі час прагнула до багатств і розкішного життя. Це об’єднує її й сьогодні з сильними світу цього, з господарями Кремля.

Всі, хто має очі, бачить. Я не кажу вже про ризи із золота й діамантів на сотні тисяч доларів, а лише звертаю увагу на руку Патріарха Московського Кирила, яку, що зауважили вже журналісти, прикрашає годинничок вартістю всього 30 тисяч євро. Про яке душпастирство християнина Гундяєва йде мова?

Уявіть собі… 2010 рік. Друга неділя вересня. Україна святкує День танкіста. На нашій безстроково орендованій танковій базі у Санкт-Петербурзі свято - приїжджає прем'єр міністр України на урочистості, для підтримки бойового духу наших танкістів. Готується парад, відбувається святкова метушня, керівництво Росії узгоджує свої графіки, щоб взяти участь у цих заходах.

Північну столицю перекривають, тому що разом з українським прем'єром повинен приїхати Глава Української Православної Церкви Київського патріархату, сам Філарет. В графіку Медведєва зустріч з Філаретом обведена червоним, як найбільш важлива. Із хвилюванням він чекає цього моменту та готує груди для ще одного ордену…

До складу офіційної делегації входить мер Києва, який,знявши свою кепку, наполягає на тому, що Санкт-Петербург - українське місто, тому що збудоване козаками. І, оскільки воно українське, повинно воз'єднатись зі своєю історичною батьківщиною. На це Путін та Медведєв лагідно усміхаються.

Скрізь майорять жовто-блакитні прапори. Росія завмерла в очікуванні свята…

Правда, все це звучить абсурдно?

Спокійне прийняття національного приниження - прямий шлях до втрати незалежності.

І чого це так не щастить тій частині патріотів, яка досі покладає певні надії на потаємно українське серце Віктора Федоровича Януковича? Чи наврочив хтось, чи планида така нещаслива випала, але... Вже скільки разів здавалося: крапка, чинний президент України перестав рачкувати перед зоресяйним Кремлем, він почав відчувати не надто шанобливе ставлення з боку Москви до себе і разом із своєю командою береться за розум. Ба більше: Янукович, бачте, вже і про демократію говорить, і словосполучення "національні інтереси" вивчив, і про другу державну мову наче забув... Аж тут бемць – і всі хитромудрі побудови летять шкереберть, бо глава Української держави чомусь знову робить речі, які загрожують самому існуванню цієї держави.

Аналітичний департамент ВЦ Житлосвіт, анонсував аналітично-експертний висновок, за яким, голова ВЦ Житлосвіт Олег Матійців, зауважив: «Нехочу нікого засмучувати, але сувора правда полягає в тому, що Податковий кодекс, схвалений Кабінетом Міністрів і проголосований Верховною радою у першому читанні зовсім не той, яким нам його анонсував Президент Янукович. Сам документ більше нагадує Звід законів податкової зони, аніж Кодекс, покликаний побудувати гармонізовану зі світовою, цілісну й всеосяжну законодавчу базу з питань оподаткування».

Тема схрещення вужа з їжаком, яка навіть для незабутнього класика української політики Леоніда Кучми, вочевидь, виглядала повною утопією, не по-дитячому бентежить розум "батькам" футбольного господарства в Україні. Добряче понишпоривши у запилених з часів СРСР шухлядах, де про всяк випадок у більшості з них зберігаються або компартійні посвідчення, або матеріали власних кримінальних справ, що в теперішніх умовах розсекречених архівів неймовірно зближує здавалося б ці різні соціальні категорії "совків", вони являють українській громаді затерту тему євразійської реінтеграції. Ідея об'єднання українського та російського футбольних чемпіонатів наполегливо пробиває собі місце в національному інформаційному просторі, як один з суттєвих елементів реставрації минулого ладу. Її авторами стали власники найбільших клубів країни "Шахтаря" та "Динамо" Ахметов з Суркісом. Однак новаторами в цьому питанні обох "мислителів" вважати щонайменше наївно. Сьогодні жодна більш-менш серйозна пропозиція реформ – хай там, на тему економіки, зовнішньої політики чи, навіть футболу, не виходить у вільне плавання в український медіа-простір без освячення Кремля. Тож і в футбольної теми об'єднання є московський батечко. Здогадались? Авжеж, - це він, Владімір Влідіміровіч Путін

Партія регіонів намагається імітувати Росію трьома способами, проте не досягне в цьому успіху, так само як не досягла успіху в 2004 році. Україна не Росія і навіть не Донбас.
ПР намагається за зразком «Єдіной Росії» прем’єр-міністра РФ Владіміра Путіна затягти вузол «держава – політика – бізнес». Ні Кучмі (через НДП та «За ЄдУ»), ні Ющенкові (через «Нашу Україну») не вдалося отримати справжню партію влади – Януковичу вперше в новітній українській історії це вдалося. Проте цей чинник спричинить незадоволення поміж людей, занепокоєних відкатом України до напівавторитаризму часів Кучми. Водночас регіональний поділ України не дозволить жодній політичній силі отримати монополію на владу. Партія регіонів не популярна в Києві та Центральній Україні, не кажучи вже про Західну Україну.

Ми вже були за крок від кровопролиття. На дво­­­­­­­­рі стояв листопад 2004-го. «Та хай тільки команду вожді дадуть, ми самі зброю здобудемо!» На Майдані такі настрої були в багатьох. Тим часом зі штабів біло-синіх лунали заклики «розігнати Май­дан», «дати революції по пиці». Тоді, попри пророцтва громадянської війни, все обійшлося. Зараз останні, м’яко кажучи, неоднозначні політичні кроки президента Віктора Януковича загрожують не тільки зовнішній безпеці країни, а й внутрішній. Експерти та політичні активісти, опитані Тижнем, одностайні: механізм суспільної радикалізації вже запущено.